«- Той, кого я любила, також завжди від’їжджав.
Я дивилася на тебе, дивилася прямо в очі:
«Зараз, зараз він впізнає мене!»
Я чекала, тремтячи від страху і надії.
Але ти посміхнувся  і, втішаючи, сказав:
— З подорожей повертаються!
— Так, — відповіла я, — повертаються, але встигають забути…»

© «Непізнані»

«Невже на світі дійсно існує таке кохання? Невже може дівчина так вірно й віддано кохати його? Того, хто ніколи не знав її…», – думала я, знову перечитуючи книгу «Лист незнайомої» Стефана Цвейга.

Тепер я точно знаю, що таке кохання існує… І погляд Михайла Мельника на цю історію я вважаю значно цікавішим, ніж думки Стефана Цвейга, хоча його новела є надзвичайною!

«Я не можу простити Цвейгу того, що таке кохання могло залишитись непоміченим!», – сказав після вистави Михайло Мельник.

Довгоочікувана прем’єра

Помітивши нову афішу в театрі одного актора «Крик», я надзвичайно зраділа – цієї прем’єри чекала більша половина Дніпропетровська! Запис «27 вересня – прем’єра вистави «Непізнані» помічений в багатьох записних книжках, тримається в голові прихильників театру, — всі з нетерпінням чекають цього дня, бо це дійсно дуже важлива і довгоочікувана подія. Квитки розкупили за дві години, а, щоб мати можливість потрапити на сходинки, дівчата та хлопці займали чергу з сьомої години ранку!

Вранці в театрі відчувається атмосфера хвилювання… Уявити навіть не можу, яке хвилювання відчував Михайло Васильович, проте я неспокійно спала всю ніч… А хто я така? – Звичайний глядач! Що ж тоді відбувається в душі дружини та дітей Михайла Васильовича? Як хвилюються ті, хто брав безпосередню участь у підготовці та постановці вистави? Навіть уявити неможливо…

Я стою і дивлюся на афішу… Чому ж у назва написана у множині? Дівчина непізнана, так і є. Але ж він, письменник… Як його можна називати непізнаним, коли ця тендітна дівчина могла б пізнати його не то що, побачивши, – по одному тільки диханню. По кроках на сходах за дверима. Відчути його погляд, не обертаючись. Чи можна вважати його непізнаним? З таким питанням я йшла на виставу…

Перші враження

Відповідь я отримала…
В чому секрет розповідати не буду – тим, хто ще не дивився виставу буде цікавіше.

І знали б ви, як хочеться висловити своє захоплення розставленими акцентами, вражаючими декораціями, образному втіленню думок за допомогою реквізиту, який іноді так вражав, що я подумки дивувалася «Так просто, і так геніально!»

Бігова доріжка стрімко набирала обороти, зупинившись потім назавжди… Шматки яблука, що було так люто роздавлене ногою, через деякий час були так обережно зібрані… Паперові троянди… Портрет, що намальований вином на столику… Фото дівчат, яких було безліч… Та Її фото під подушкою… І силует тієї самої дівчини, на плечі якої Михайло Мельник дбайливо накинув свій смокінг після закінчення вистави…

Головна думка вистави, її зміст простежується в кожному русі, в кожному погляді героя… Густа чорна фарба була стерта з його очей… А він, з надією зустрітися з тією, про кого ніколи не забував, йде за нею… І хочеться вірити, що вони зустрінуться…

Історія такого кохання вражає! Такі глибокі, чисті почуття, таке самовіддане кохання – це велика рідкість в наш час… Це історія, що болить… Чому ми ховаємо почуття, чому ми мовчимо, чекаємо відповідного моменту? Цього моменту може і не бути, а потім буде вже занадто пізно…

Післямова

Порожня велика ваза на сцені заповнюється квітами… Серед них багато білих троянд – чи то випадковість, чи прихильниці Михайла Мельника прийшли на виставу підготовленими 😉

Глядачі ще довго-довго не розходяться…

«Я думав про те, – говорить після вистави Михайло Васильович, – що, якщо глядач не зможе зрозуміти виставу «Непізнані» – все! Я закрию свій театр, бо це означатиме, що я нічого не розумію в мистецтві!»

Глядач зрозумів і вже навіть встиг полюбити!

Особисто я вважаю, що цю історію повинен знати кожен, а у вистави «Непізнані» дуже велике майбутнє!

 

P.S. Відчуття сьогодні дуже схожі на ті, що довелось мені впізнати багато років тому, вперше переступивши поріг театру… Це неможливо передати і тут не потрібно думати… Це потрібно відчути…

Я молю Бога дати наснаги й здоров’я Михайлу Васильовичу, бо такі люди, як він повинні мати особистого янгола-охоронця!!!

Дякую!!! Дякую…

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Если вам понравилась статья, то Вы можете подписаться на RSS ленту!